Державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров’я України та органами місцевого самоврядування. Представники республіканських громадських організацій інвалідів є членами колегій центрального органу виконавчої влади з питань праці та соціальної політики та Міністерства охорони здоров’я України. Центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики спільно з іншими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів здійснює розробку й координацію довгострокових і короткострокових програм по реалізації державної політики щодо інвалідів та контролює їх виконання. Фінансування заходів щодо соціальної захищеності інвалідів і дітей-інвалідів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, в тому числі Фондом соціального захисту інвалідів, місцевих бюджетів, а також органами місцевого самоврядування за місцевими програмами соціального захисту окремих категорій населення за рахунок коштів місцевих бюджетів.
(Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», статті 8-10).
До відома
«Інвалід – особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідком) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав». «Інвалідність – міра втрати здоров`я та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважаються для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів».
(Закон України «Про реабілітацію інвалідів України»).
«Інвалідність - це поняття яке еволюціонує … і є результатом взаємодії, яка відбувається між людьми з інвалідністю та перешкодами у стосунках і середови щі, і яка заважає їхній повноцінній і дієвій участі у житті суспільства на рівні з іншими».
(Конвенція ООН про права інвалідів).
Конвенція – угода між країнами з будь-якого юридичного питання, і є обов’язковою для виконання всіма державами, які її ратифікували. Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію ООН про права інвалідів 16 грудня 2009 року. Конвенція є документом прямої дії. Права – це те, чим наділена кожна людина, внаслідок того, що вона людина. Всі люди мають рівні права, включаючи людей з інвалідністю. Права людини – це права індивіда та обов`язки держави. Кожна держава несе відповідальність за забезпечення однакового ставлення до всіх людей незалежно від кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших поглядів, на ціональності та соціального походження, майнового статусу, народження та інших ознак. Влада також відповідальна за надання соціального захисту, навчання, роботи, медичних послуг, а також доступу до науки і культури, свободи слова, свободи віросповідання, свободи асоціацій та права на участь у керуванні країною. Людська гідність і рівність — це ключові цінності прав людини.
Стаття 57 Конституції України гарантує кожному право знати свої права і обов’язки. При цьому, «закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом».
